ВЕ́СЕЛО. Присл. до весе́лий. Жваво та весело розмова у їх ішла (Вовчок, І, 1955, 167); У Каринського весело поблискували очі (Шовк., Інженери, 1956, 151); На весіллі музика гучна, То ж то шпарко та весело грає! (Л. Укр., І, 1951, 80); Було тихо і сумно, хоч сонце так весело освічувало кухню (Мирний, III, 1954, 152); // у знач. присудк. сл. Колись там весело було. Бувало, літом і зимою Музика тне (Шевч., II, 1953, 9); Сьогодні весело мені! (Рильський, Голос. осінь, 1959, 5).
ВЕСЕЛО… Перша частина складних слів, що відповідає слову весе́лий у 1 знач., напр.: веселови́дий, веселогу́бий, веселоо́кий і т. ін.; у 3 знач., напр.: веселоко́рий, веселокри́лий і т. ін.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 340.