ВЕСЛЯ́Р, а́, ч. Людина, що веслує. Море сіре, злегка поморщене від вітру, весляр звільна січе його веслами (Фр., XVI, 1955, 285); Крізь легкий туман над поверхнею води вимальовується човен з двома веслярами (Ле, Наливайко, 1957, 368).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 341.