ВЕСНІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок; поет. 1. Вступати в силу (провесну). Це там, думаю, на Вкраїні саме весна весніє та садки вишневі розцвітають (Гончар, Партиз. іскра, 1958, 45); — Як весні весніти, так нашій радості бути (Турч., Зорі.., 1950, 138).
2. перен. Розквітати. Хай весніють думи й пориви мої (Сос., Щоб сади.., 1947, 118); Ясніє, весніє уся батьківщина, — Радіє радянський народ! (Тарн., З дал. дороги, 1961, 283).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 341.