ВЕТЕРА́Н, а, ч. 1. Досвідчений, бувалий воїн, що брав участь у багатьох боях. — Капітане, нам треба пороху! — закричав Закшицький до якогось ветерана з обвислим вусом і в високій рогатій шапці (Фр., VI, 1951, 158); За тяжкі, глибокі рани Дорогої сторони Мстили наші партизани — Посивілі ветерани Громадянської війни (Уп., Про Донбас, 1950, 30).
2. перен. Людина, що багато років успішно і плідно працює, працювала в якій-небудь галузі, діє, діяла в чомусь. Півроку опікувався ним досвідчений сталевар Гордій Кумач.. Так багато почерпнув Юрій практичних знань від заслуженого ветерана, ніби вдруге пройшов курс в інституті (Хижняк, Невгамовна, 1961, 240); У нашій бригаді мисливці різного віку та стажу: є ветерани цього діла, ..а є й зовсім новачки (Гончар, Маша.., 1959, 26); Ветеран праці; Ветеран революції.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 343.