ВИБАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́БАВИТИ, влю, виш; мн. ви́бавлять; док., перех. 1. Рятувати кого-небудь або допомагати комусь позбутися чогось неприємного. Вона була тією, котра з-поміж цілого гурту знайомих і чужих вибавила мене одна від смерті (Коб., III, 1956, 233); Я.. виїду знов у Крим на цілу зиму, якщо який нещасний случай не вибавить мене від сього заслання (Л. Укр., V, 1956, 64).
2. Виводити, знищувати. Кропива заклюнулась у вишняку, так треба вибавити (Номис, 1864, № 1313).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 347.