ВИ́БОРНИЙ 1, а, е. 1. Стос. до виборів, ..виборне начало в організаціях партії повинно бути проведене знизу догори.. (Ленін, 10, 1949, 136); Виборна агітація у приміщенні для виборів під час подачі голосів не допускається (Полож. про вибори.., 1946, 13).
2. Який визначається, обирається голосуванням на якусь посаду або для виконання певних обов’язків. Вся запорізька старшина була виборною; перевибори старшини відбувалися щороку (Іст. УРСР, І, 1953, 341); Дільниця нараховувала постійного складу чоловік п’ять членів партії, потрібний був партійний організатор, виборна особа в маленькому колективі (Ю. Янов., II, 1954, 98); // Заміщуваний шляхом виборів, а не шляхом призначення. Він належав до тієї категорії людей на селі, які вважають себе народженими для різних виборних посад (Кир., Вибр., 1960, 342).
3. у знач. ім. ви́борний, ного, ч. Особа, обрана голосуванням для виконання певних обов’язків. Більш як десять громад з ближчої й дальшої околиці прислали до Тухлі своїх виборних на громадську раду (Фр., VI, 1951, 38); Виборні такими орлиними очима дивилися на світ, давали кожному свою досвідчену раду (Горд., Чужу ниву.., 1939, 102); // ви́борні, них, мн., іст., розм. Те саме, що Ви́борні козаки́. І виборних, і підпомощних, І простих, і старших вельможних, Хто ні попавсь, того і товк (Котл., І, 1952, 226); // дорев. Помічник старости. [Наталка:] Не рівняйте мене, пане виборний, з городянками: я не вередую і не перебираю женихами (Котл., II, 1953, 20).
Ви́борні козаки́, іст. — привілейована група українського козацтва XVIII ст., до складу якої згідно з указом гетьманського уряду належала заможна верхівка.
ВИ́БО́РНИЙ2, ви́бо́рна, ви́бо́рне, рідко. Добірний, добраний за якою-небудь ознакою. — Моє пиво з пахощами… І пахощі в мене не абиякі, а з виборних найвиборніші (Вовчок, VI, 1956, 290); Зашуміло гроно Гостей виборних (Рильський, Марина, 1944, 28).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 355.