ВИ́БІР, бору, ч. 1. Дія за знач. вибира́ти, ви́брати 1. Таки ніде правди діти — Ви [Л. Яновська] великий майстер у виборі сюжетів (Коцюб., III, 1956, 243); Захар несподівано пригадав і свої колишні філософські міркування про вибір професії (Ле, Право.., 1957, 40).
На ви́бір — вибираючи, не підряд. — Владика дав академістам парафії на вибір, — яку хоч вибирай (Н.-Лев., III, 1956, 50); Вони уважно приглядались до пасажирів і час од часу, на вибір, вимагали документи (Головко, II, 1957, 440).
2. Той, хто вибраний; те, що вибране. — Хіба це дівчина? Один горщик м’яса, — обурювався батько вибором сина (Стельмах, Хліб.., 1959, 310); В душі мати не схвалювала доччиного вибору [нареченого], але й не наважувалася її розраджувати (Чорн., Визвол. земля, 1959, 13).
3. Можливість вибрати кого-, що-небудь. Правління профспілок поставило перед Зілінським вибір: або вийти з товариства власників, або додержуватись пунктів договору (Вільде, Сестри.., 1958, 119); Колись дівчина мусила примхи свекрушині зносити, терпіти знущання, бо не було вибору. А тепер не та пора (Горд., II, 1959, 242).
4. заст. Обрання; вибори. Вибір його [Чіпки] в управу, зроблений під гарячий час, без поради, без розмислу, — нікому не був милий (Мирний, II, 1954, 273); І він тепер справді почав жалкувати, що пристав на той вибір. Не знати, на що й за ким треба давати голос (Кобр., Вибр., 1954, 53).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 353.