ВИ́ВАЖЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́важити. Далі одно по одному загули з громади інші голоси, кидаючи виважені й стримані слова мужицького, грубого та гарячого доймаючого жалю (Вас., II, 1959, 108); — Може ти чув, хто палив панські стоги? — Не чув. — ..Так може зараз почуєш! — з усієї сили лупонув виваженою рукою у вухо (Стельмах, Хліб.., 1959, 475).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 359.