ВИВА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВАРИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Варячи що-небудь, добувати, одержувати якісь речовини. Селяни Галичини виварювали сіль, яку збували на місцевому ринку (Іст. УРСР, I, 1953, 183); Щоб видобути чистий озокерит, породу виварюють у котлах, причому озокерит спливає (Гірн. пром., 1957, 98); Накопавши всякого отруйного зілля та коріння, вона виварила його, щоб мати під рукою трутизну (Боккаччо, Декамерон, перекл. Лукаша, 1964, 255).
◊ Вива́рювати (ви́варити) во́ду з кого, кому — те саме, що Вари́ти во́ду (див. вари́ти). — Я йому виварила воду раз і другий! Тепер мене слухатиме й поважатиме (Н.-Лев., І, 1956, 393); Вона з сльозами на очах розповіла, як за день роботи на городі пані Тереза так виварила з неї воду, що ледве волочила ноги (Чорн., Визвол. земля, 1959, 72).
2. Варячи, очищати від чого-небудь, позбавляти бруду; довго варити в чомусь. На столику.. парував величезний бляшаний самовар відер на десять — у таких самоварах виварюють білизну (Смолич, V, 1959, 461); Замаслені ганчірки не слід викидати; їх треба виварити в розчині кальцинованої соди (Пересувні кінопр., 1959, 225); // Довго варячи, позбавляти смакових або поживних якостей. Виварити м’ясо.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 361.