ВИ́ВОРІТ, роту, ч. Внутрішній, зворотний бік чого-небудь. Підрубивши рубець.. з вивороту, повертають тканину на лицьовий бік (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 32); Машинка йде легко, і руно показує свій молочно-білий виворіт (Багмут, Опов., 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 368.