ВИВІВА́ТИ, а́ю, а́єш і ВИВІ́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ВІЯТИ, ію, ієш, док., перех. 1. Віючи, видаляти що-небудь з чогось, звідкись або кидати кудись, на щось. Сухі вітри вивівають з грунту вологу, і випиває її гаряче сонце (Чорн., Визвол. земля, 1950, 34);
В бережках нежданно прокинувся вітрець, зашарудів у торішній осоці, вивіяв на лід кілька округлих вільхових листків (Стельмах, Хліб.., 1959, 133); За кілька днів вітри вивіяли вологу, якої із зими було малувато, бо сніги перепадали невеликі, а морози давили, як на пропасть (Тют., Вир, 1960, 74).
2. Віючи, очищати вимолочене зерно від полови, пилу і т. ін.; провіювати. [Пшеницю] помолотити, вивіяти (Сл. Гр.).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 363.