ВИ́ГАДАНИЙ 1, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́гадати1 1, 2. Виїхавши з річки до першого гирла, ми навіть затягли на голос "Молодий козаче", вигадану нами пісню (Досв., Вибр., 1959, 432); Де витримала [Марина] пішла в якійсь вигаданій справі до свого сусіда (Сміл., Сад, 1952, 318).
2. прикм. Несправжній, не такий, яким його видають або яким він видається. — А я вас зовсім не знаю, вперше бачу. Я навіть не певен, що ви своє, а не вигадане ім’я назвали… (Ле, Міжгір’я, 1953, 30).
ВИ́ГАДАНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́гадати2.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 370.