ВИ́ГАНЬБИТИ, блю, биш; мн. ви́ганьблять; перех. Док. до ганьби́ти. Семен було мене і полає, і виганьбить, а часом і за чуприну таки гаразд покрутить (Федьк., Буковина, 1950, 137); — В мене кінь засікся, так я перев’язував, щоб старшина не загледів та не виганьбив принародно (Гончар, І, 1954, 276).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 371.