ВИ́ГАНЯТИ, яю, яєш, док. Бігаючи, побувати в багатьох місцях, скрізь, де-небудь; // Пробігати певний час. * Образно. Чотири роки по степах по тих виганяв [дід Матвій]… А потім на Чорномор’я перекинувся… До козаків… (Вишня, І, 1956, 33).
ВИГАНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВИГО́НИТИ, ню, ниш, недок., ВИ́ГНАТИ, ви́жену, ви́женеш, док. 1. перех. Примушувати кого-небудь іти, виходити геть, залишати якесь приміщення, місце, місцевість і т. ін.; проганяти. [Демко:] Та я тебе вижену з подвір’я! [Зінько:] Нащо ж виганять? Коли вже я вам так спротивився, то я й сам піду (Кроп., II, 1958, 224); — Як же мені, вовчику-братику, не плакати, коли в моїй хатці звір страшний сидить? А вовк: — От я його вижену (Укр.. казки, 1951, 40); Коли ж Іван почав вимагати своє, зароблене, то пан вигнав з фільварку (Чорн., Визвол. земля, 1959, 30); // Гнати кудись, до чогось, в якесь місце і т. ін. Тільки й чути, що корови скільки є духу ревуть, затим, що хазяйки не йдуть їх доїти і не думають виганяти їх до череди (Кв.-Осн., II, 1956, 172); Весною.. вигнали ми своїх зголоднілих за зиму корівок на пашу (Цюпа, Три явори, 1958, 4); // розм. Виключати звідкись, виводити із складу чогось. Тепер губернатор напевне вижене з служби, а директор виключить Дорю (Коцюб., II, 1955, 381); — Уроків я й по музиці не люблю, я поламав скрипку, і мене вигнали з музгуртка (Ів., Вел. очі, 1956, 36); // розм. Видаляти (хворобу). Настойка з полиневого цвіту виганяє з тіла будь-яку лихоманку (Ю. Янов., I, 1958, 104); — А то вже яка хвороба. Одну горіховим соком виженеш, а іншу віджимками з пагінців молодої таволги (Стельмах, Хліб.., 1959, 197).
2. перех. В процесі росту посилено витягуватися, довшати якоюсь своєю частиною (про рослини). Будуть уже лілеї виганяти білі стрункі пупчики вгору (Коб., III, 1956, 269); Посадить вона дерево в садку, дерево швидко приймається і за літо вижене паростки вище од хати (Н.-Лев., IV, 1956, 17); // Прискорено вирощувати (рослини). — А ви спочатку навчіться елементарної чемності. З ученими людьми розмовляти — це тобі не огірки й цибулю в теплиці виганяти (Стельмах, Зол. метелиця, 1955, 9); // безос. Робити високим в процесі росту. Квітки вже так вигнало вгору, що вся голова її [Варі] ховається в них (Сенч., На Бат. горі, 1960, 119); За п’ять-шість тих років вигнало Якова, як явора рослявого та стрункого (Вас., II, 1959, 59).
3. перех., перен., розм. Робити, споруджувати що-небудь високе, велике. [Параска:] Коли б могла, я до неба тин вигнала б і вглиб метрів на двадцять, щоб навіки відгородитись від Часника (Корн., І, 1955, 317); Будинок вигнали для житла на цілий квартал (Баш, На берегах.., 1962, 46).
4. перех. і неперех., розм. Виробляти, одержувати в процесі праці значну кількість чогось. От такі, як вона, дівчата у мене вже по двісті процентів норми виганяють (Кучер, Чорноморці, 1956, 144); Пішов [Погребняків син] стелі у шахті кріпити.. Виганяє добре: щонеділі пиво п’є і дівчат пряниками засипає (Рудь, Гомін.., 1959, 90).
5. перех. Вибивати що-небудь різким поштовхом, ударом. Клин клином виганяй (Номис, 1864, № 3886).
6. перех., спец. Одержувати в процесі хімічної обробки, перегонки.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 371.