ВИГНА́ННЯ, я, с. 1. Дія за знач. ви́гнати 1. Демидів слухав так пильно професора, що забув навіть свою немилу розмову з директором і свій страх перед вигнанням із гімназії (Мак., Вибр., 1956, 60); Вчитель говорить про патріотизм, про те, як боролися трудящі України у вісімнадцятому році за вигнання кайзерівських полчищ (Хижняк, Тамара, 1959, 73); В боротьбі за вигнання польських військ з Росії взяла участь також і частина українських козаків (Іст. УРСР, І, 1953, 184).
2. Стан, становище вигнанця; заслання. Вона ділила з ним твердий вигнання хліб (Л. Укр., І, 1951, 175).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 374.