ВИГРИМЛЯ́ТИ, я́є і ВИГРИ́МУВАТИ, ує, недок., розм. Раз у раз гриміти, гуркотіти. Здалека грім вигримляв (Вовчок, І, 1955, 158); Вдалині вигримляв грім, докотився глухий, гуркітливий (Горд., І, 1959, 485); Десь у гірських глибинах глухо вигримував бій (Гончар, III, 1959, 316).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 379.