ВИДЕ́ЦЬ, дця́, ч., діал., заст. Глядач. Побачила сестру свою Згоду, що бліда, як крейда, вся тремтячи з переляку, стояла в першім ряді видців, і підійшла до неї (Фр., III, 1950, 120); Костьол був багато освітлений, набитий видцями і повний голосного шепоту (Коб., І, 1956, 354).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 385.