ВИ́ДНИЙ, а, е. 1. Якого можна бачити; приступний зорові. Він став за дерево, відки міг докладно їх оглянути, а сам не був видний для них (Фр., VIІІ, 1952, 317); Разом із моєю видною для всіх працею у мене одбувалась і друга, нічная, таємна, якої я не хотів показувати нікому (Вас., IV, 1960, 32); // Помітний. Та книга в нас на покуті лежала, На виднім місці, гнівна і журлива (Мил., І, 1956, 323).
2. перен. Який вигідно відрізняється від інших своїми якостями; значний. Вона добре бачила, що її будучий зять не був ані гарний, ані видний хлопець (Коб., II, 1956, 19); — На електротехнічному заводі залишають. Технологом працюватиму. — Цікава спеціальність, і завод видний, — зауважив Діденко (Автом., Коли розлуч. двоє, 1959, 646).
◊ Ви́дне мі́сце — помітне, видатне становище кого-небудь. Ще в гімназії Борис займав видне місце серед товаришів (Фр., III, 1950, 29).
3. Ясний, світлий. А ніч видна-таки, у хаті всі кутки світяться (Вовчок, VI, 1956, 331); Місяць так світить, ніч видна, хоч голки збирай (Мирний, I, 1954, 92).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 389.