ВИДНОКРА́Й, ю, ч., поет. Обрій, горизонт. І сонця сніп тугий лежить на виднокраї, І місяць поле креслить череслом (Мал., II, 1956, 388); Після чорної бурі.. степ вбереться аж до виднокраїв в дикі тюльпани (Гончар, Тронка, 1963, 104).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 389.