ВИ́ДРА, и, ж. 1. Хижий ссавець, з цінним хутром темно-бурого кольору. По тих нетрях і драговині кишіло звіру: оленів, сайгаків, кіз, вепрів, лисиць, кабарганів (видр), а по степах було багацько вовків, зайців, бабаків (Стор., І, 1957, 257); — Підвів голову, а біля верби видра патрає оцього сома. Як гукну я на увесь голос, а видра — пирхнула, наче кицька, та й шубовсть у воду (Стельмах, Хліб.., 1959, 464).
2. Хутро цієї тварини.
3. зневажл. Про надмірно худорляву жінку. Повернула до дійсності його білява, трохи вульгарна видра, яка підскочила до їхнього столика й запросила Ярему танцювати (Загреб., Шепіт, 1966, 194).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 392.