ВИ́ДУЖАННЯ, я, с. Стан за знач. ви́дужати. Мені дуже мало бракує до цілковитого видужання (Л. Укр., V, 1956, 415); Як після хвороби настає видужання, так до Марини, після блукань і помилок, прийшла глибока, непідкупна любов (Дмит., Наречена, 1959, 249).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 393.