ВИЗИРА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ВИ́ЗИРИТИСЯ, рюся, ришся, док., розм. 1. Видивлятися, обдивлятися. Роззявить [півень] дзюба і визирається, наче очі йому зараз вискочать (Вовчок, VI, 1956, 294); Спинився [Вітя] в садку, де маленьке вікно проти зелення одсвічувало, як дзеркало. Почав визиратись (Вас., II, 1959, 180).
2. Пильно дивитися, втуплюватися поглядом. Визирився на полум’я, стежиш, як стріха стріляє на всі боки іскрами (Вирган, В розп. літа, 1959, 253).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 398.