ВИКИДА́ЙЛО, а, ч., розм., заст. Про служника в шинку, будинку розпусти, який виводив, виштовхував п’яних. Вітала там їх кругла паніматка, Співала скрипка "Добрий вечір" їм, — І навіть викидайло Гарасим До паничів прихильно усміхався (Рильський, II, 1956, 38).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 405.