ВИ́КРУТ, у, ч., розм. 1. Незвичайний звивистий рух. Неріса, не перестаючи танцювати, наближається до Мецената, очі її горять, рухи нагадують зграбні викрути хижого звіряти (Л. Укр., III, 1952, 464); Вправи з м’ячем. Переводи м’яча під руку викрутом (Худ. гімнаст., 1958, 82).
2. Хитрий прийом, спритна дія. Хто має викрути, не піде в некрути (Укр.. присл.., 1955, 20); Хвилю вона думала, що весь той вступ — се тілько викрут закоханого чоловіка, фраза (Фр., II, 1950, 321).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 417.