ВИЛЬНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до виля́ти 1, 2. Паллант, мов од хорта лисиця, Вильнув і обіруч мечем Опоясав по поясниці (Котл., І, 1952, 258); Машина вильнула вбік, переганяючи важку тритонку (Ряб., Золототисячник, 1948, 233).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 427.