ВИЛЯ́СКУВАТИ, ую, уєш, недок. 1. Плескаючи, ляскаючи, утворювати гучні звуки. Грицько бачить, що за рудою і другі [вівці] повертають з шляху, — пустився підтюпцем,.. виляскуючи малахаєм (Мирний, II, 1954, 55); Виляскуючи босими ногами, підбігла [Мотя] до Ганни (Коз., Сальвія, 1956, 25).
2. Голосно співати (про птахів). [Xристя:] Соловейко десь далеко-далеко так і виляскує, так і виляскує, аж луна йде! (Кроп., I, 1958, 450).
3. рідко. Віддаватися луною.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 427.