ВИМИШЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВИМИ́СЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́МИСЛИТИ, лю, лиш, док., перех. 1. Обдумуючи, знаходити рішення для виконання чого-небудь; надумувати щось. Донечко моя. Вибирай же сама; Вибирай собі, вимишляй собі, Ще ж ти молода (Чуб., V, 1874, 544); І що вже бідний Мирон не намучився, щоб вимислити, а потім сказати щось розумного, — ні, не можна та й годі (Фр., І, 1955, 235); // Придумувати, створювати. Прокопович вважав, що поезія повинна наслідувати або вимислювати людські дії (Іст. укр. літ., І, 1954, 100); Довго, дуже ще довго треба було працювати, щоб вимислити годинник, вигідніший та дешевший (Коцюб., III, 1956, 8).
2. Вигадувати що-небудь нереальне. — І ти тхором мене зовеш! І небилиці вимишляєш (Котл., I, 1952, 277); — Вимислила гайдамаків! Які там у господа гайдамаки (Вовчок, VI, 1956, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 431.