ВИМО́ГЛИВИЙ, а, е. 1. Який ставить перед ким-небудь великі вимоги, домагається ретельного виконання, здійснення чогось і т. ін. Я намагаюся бути вимогливим і справедливим, але не суворим, бо суворість робить педагога чужим для гарячої душі дитини (Гур., Новели, 1951, 191); Тільки вимогливий до себе начальник зможе завоювати авторитет і повагу своїх підлеглих (Багмут, Щасл. день.., 1951, 71); Державна приймальна комісія була вимоглива і сувора (Кучер, Дорога.., 1958, 59); // Який виражає вимогу (в 2 знач.). Десь згори зненацька пролунав вимогливий голос: — Хто старший? (Гончар, Таврія.., 1957, 723).
2. Який має великі потреби, запити, не задовольняється будь-чим. Надивившись на всіляких європейських див, ми загострили свій смак і стали вимогливі в своїх художніх прагненнях (Моє життя в мист., 1955, 51); Вимогливий читач; // Який потребує чого-небудь у значній мірі. Смородина й малина вимогливі до вологи (Хлібороб Укр., 11, 1963, 24).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 434.