ВИМО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́МОЧИТИ, чу, чиш, док., перех. 1. Робити що-небудь зовсім мокрим; намочувати. — Та коли нарешті я зволікся з ліжка і вимочив голову в воді, мені почала вертати пам’ять прожитої ночі (Фр., IV, 1950, 287).
2. Тримаючи що-небудь у воді, у якійсь рідині, наповнюючи щось водою, якоюсь рідиною, змінювати певні його властивості (робити м’якшим, позбавляти деяких речовин, запаху і т. ін.). Щоб одігнати запах риби, його [м’ясо білого ведмедя] треба було б вимочувати в оцті (Трубл., І, 1955, 174); Для видалення солі промиту [солону] рибу вимочують (Укр. страви, 1957, 55); Нову діжку треба вимочить добре, щоб огірки не пахли (Коцюб., II, 1955, 285).
3. Вмочаючи що-небудь у рідину, вибирати її. — П’яниці не тільки ті, що калюжі одежею вимочують. Можна й дома. Хитріше, але не краще (Мушк., Чорний хліб, 1960, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 436.