ВИ́МУШЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́мусити. В багатіїв Антон у борг набрав лісу, а розплачуватися не мав чим і вимушений був піти на заробітки (Чорн., Визвол. земля, 1959, 42); Наші війська вимушені тепер займати еластичну оборону (Петльов., Хотинці, 1949, 160).
2. прикм. Який здійснюється чи здійснений проти бажання, потреби, під тиском обставин. — В любимій праці ти будеш творити, а у вимушеній, випадковій, зостанешся ремісником! (Донч., V, 1957, 235); От тільки він, старий машиніст Сорокоуст, висловлюючись мовою сина-льотчика, пішов на вимушену посадку (Гур., Новели, 1951, 56).
3. прикм. Здійснюваний через силу, роблений, нещирий. По її лиці перебігло щось чудне… мов жаль, мов вимушений усміх… (Коб., III, 1956, 498); Вона [зустріч братів] вийшла на диво вимушена і холодна (Рибак, Час.., 1960, 215).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 437.