ВИМІТА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́МЕСТИ, ету, етеш; мин. ч. ви́мів, мела, ло; док., перех. і без додатка. 1. Метучи, видаляти звідки-небудь мітлою, віником, щіткою сміття, пил і т. ін. Василько господарював у хаті. Вимітав сміття з усіх кутків, ганяв дітей мити носи (Турч., Зорі.., 1950, 29); Михайло .. почав допомагати нам із Жабі вимести пил з широких нар (Досв., Вибр., 1959, 161); // Метучи, робити що-небудь чистим. Галя вимітала долівку (Мирний, IV, 1955, 28); Дно вуликів вимітав [Ігор] чистим крилом (Кучер, Чорноморці, 1956, 241); Другого дня Мелашка вимела свою хату (Н.-Лев., II, 1956, 328).
2. перен. Силою видаляти всіх або багатьох звідки-небудь, виганяти кудись. З окопів і дзотів, траншей, бліндажів Штиком ворогів вимітала піхота! (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 261); Люди родяться, ростуть, вбиваються в силу, старіють, помирають, а біда так само ходить по селах, вимітає людей на заробітки (Кол., Терен.., 1959, 373).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 432.