ВИНАЙМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́НАЙМИТИ, млю, миш; мн. ви́наймлять; і ВИ́НАЙНЯТИ, йму, ймеш, док., перех., діал. Наймати що-небудь, арендувати. Винаймали [зарібники] собі поле й ходили на роботу (Коб., II, 1956, 29); У двох товаришів, що винаймали окрему хату, сходився.. таємний кружок (Мак., Вибр., 1954, 57); З початком літа винаймив Василь для "своїх" човен на ставі (Вільде, На порозі, 1955, 59); Винайняв [Степан] двадцять два морги поля й обробляє його (Круш., Буденний хліб.., 1960, 47).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 438.