ВИНОКУ́Р, а, ч., заст. Той, хто виготовляв горілку і спирт; винник. Другого дня пішов я в винницю: почав хвалитись винокурові, що вже починаю вчитись грамоти (Збірник про Кроп., 1955, 17).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 442.