ВИНУВА́ТІСТЬ, тості, ж. Абстр. ім. до винува́тий 1, 2. Попросив старий Гайдак покласти його вмирати у вишитій сорочці, головою на схід, щоб видно було Україну. З родиною не розмовляв і з гіркою винуватістю відвертав очі до стіни (Бабляк, Вишн. сад, 1960, 30).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 444.