ВИ́ПЕЩЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́пестити. Гаряча мужицька краса [Мар’яни], випещена й вичепурена в місті, тепер хвилювала в селі не тільки молодь, навіть жонатих (Вас., І, 1959, 265); Семенові хочеться впасти на шию коневі, обняти його й говорити до нього ласкавою мовою, — він зрозуміє, ця шляхетна, випещена для блискавичного льоту тварина (Сміл., Зустрічі, 1936, 235).
2. прикм. Гарний зовнішнім виглядом, що свідчить про дбайливий догляд. Хуса похмурий, роздратований, проходжується по світлиці нерівним кроком, посіпуючи випещену бороду (Л. Укр., III, 1952, 148); На відкриту веранду вийшла випещена білолиця жінка з чорним, як смола, волоссям (Руд., Вітер.., 1958, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 449.