ВИПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ПИТАТИ, аю, аєш, док., перех. і неперех. Настирливо розпитувати, намагаючись дізнатися про кого-, що-небудь. — Василечку, голубчику, соколику мій! Не випитуй же в мене, чи люблю я тебе (Кв.-Осн., II, 1956, 46); — Нащо крутити, Іване Семеновичу? Чи не ви ж ото випитуєте його щоденно про мої досліди? (Ю. Янов., II, 1954, 116); Мати була на цьому засіданні, і Женя випитала в неї про все (Сміл., Сашко, 1957, 17).
Випи́тувати на му́ках, заст. — робити допит, застосовуючи тортури, катування.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 452.