ВИ́ПЛЕСК, у, ч. 1. Дія за знач. виплі́скувати і ви́плескати 1, 2. Він [Чубинський] помітив, як здригнулось лице Варвари, мов спокійна вода од виплеску риби (Коцюб., ІІ, 1955, 171); * Образно. Рік 1909-и був свідком нового виплеску каламутної реакції (Тич., III, 1957, 232).
2. Звук, утворений плесканням. За хвилину всі гармати в грюкотом і виплеском шубовтались і зникали під пінявими хвилями у ставку (Стар., Облога.., 1961, 54).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 453.