ВИ́ПЛОДОК, дка, ч., зневажл. Нащадок, потомок. Ну, словом, цілий ряд поміщицьких синків, купецьких виплодків, пошкрібків фабрикантських В моїй гімназії, як то говорять, цвів (Рильський, Поеми, 1957, 247); — Ось воно що!.. Виплодка народила? Потурчилася (Тулуб, Людолови, II, 1957, 123); // Уживається як лайливе слово. [Коломійчиха:] Та що ви мене вкінець грабити хочете? Іроди каторжні, сатанинські виплодки! (Стар., Вибр., 1959, 351).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 455.