ВИПОРОЖНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ВИПОРО́ЖНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ПОРОЖНИТИ, ню, ниш, док., перех. Повністю видаляючи що-небудь звідкись, робити порожнім. [Євгеній (випорожнює кишені і дає їй [арф’янці] все):] Возьми, — се посліднє, а я не потребую (Фр., IX, 1952, 21); Молодь кидалася на вагони і випорожняла їх нутро (Коп., Вибр., 1948, 124); Випорожнивши скриню, він шарпнув її так, що вона аж загула (Коцюб., І, 1955, 30); Сягнула до столика рукою, де була склянка з водою, і випорожнила її до дна (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 169).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 457.