ВИ́ПУКЛИЙ, а, е. Який має округло вигнуту назовні поверхню, який видається наперед. Його голова була окружена вінком золотистого проміння, а ліва рука держала випуклий щит (Фр., II, 1950, 97); Вилиці випнулись, щоки запали, крутий, випуклий лоб мовби став ще крутішим (Гончар, Таврія.., 1957, 557); // Витрішкуватий. Він блаженно прикриває тяжкими темними повіками випуклі очі (Стельмах, І, 1962, 255).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 464.