ВИ́ПУКЛІСТЬ, лості, ж. 1. Властивість за знач. ви́пуклий. Той столярує, той фарбує, високо зіп’явшись і ганяючи шариковою щіткою по випуклості борту (Гончар, Тронка, 1963, 341); Ти навіть в пам’яті старечій Довіку будеш, як була: Веселі очі, рівні плечі, Спокійна випуклість чола (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 54).
2. Випукле місце на чому-небудь. Так, Максим, справді, міг би бути зразком здоров’я і краси. Великі грудні м’язи навіть у спокійному стані лежали красивими чотирикутними випуклостями (Ткач, Арена, 1960, 173).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 464.