ВИРА́ЗНИК, а, ч. Той, хто виражає чиї-небудь інтереси, думки, бажання і т. ін. Передові люди російського народу бачили в Шевченкові геніального художника, виразника народних дум і сподівань (Корн., Разом із життям, 1950, 6); Радянський письменник — слуга народної літератури, виразник ідей і почуттів трудівників (Смолич, VI, 1959, 292); І Кабаниха, і Дикой, і Большов, і Подхалюзін — всі вони виразники зла, насильства, деспотизму, зажерливості і обману (Деякі пит. поет. майстерн., 1956, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 467.