ВИ́РИТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́рити. Вузенька стежка звертає вліво, на кладку через глибокий рівчак, виритий весняними водами (Гур., Осок. друзі, 1946, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 469.