ВИСЕЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ВИ́СЕЛИТИ, лю, лиш, док., перех. Примушувати кого-небудь залишити своє місце проживання (житло, населений пункт, певну місцевість). Виселення пожильців з приміщень, які вони займають, може бути допущено тільки судовим порядком і тільки з покладенням на органи, які роблять виселення, обов’язку надати тому, кого виселяють, інше придатне для житла приміщення (Цив. кодекс УРСР, 1950, 97); — Це Коцюбенко підвів під мене підступ! — сказав о. Артемій і постановив виселити Коцюбенка з села (Н.-Лев., IV, 1956, 169); Владою ухвалено виселити за межі Середньої Азії двадцять трьох баїв, а майно їх конфіскувати (Ле, Міжгір’я, 1953, 543); // Переводити, переселяти з одного місця проживання в інше. Виселити на хутір.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 481.