ВИ́СКІК, скоку, ч. 1. Жвавий, енергійний стрибок.
◊ З ви́скоком — охоче, з великим задоволенням. — Клим чоловік неабиякий. — За його кожна дівка піде з вибриком та вискоком, — розпадався Зануда (Н.-Лев., III, 1956, 324); Хіба ж то важка робота — виявити, хто в селі добре співає.. Молодших не треба було умовляти, їм тільки скажи, що збирається гурт, щоб поспівати, — з вискоком побіжать (Речм., Весн. грози, 1961, 151).
2. перен. Вчинок, що суперечить загальноприйнятим правилам поведінки. Вистачило одного хуліганського вискоку Мартинчука, як і авторитет церкви і релігійні традиції народу стали раптом умовними речами! (Вільде, Сестри.., 1958, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 487.