ВИ́СЛАНИЙ1, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до в́ислати 1. Д. Коваленко, наскільки знаю, дістав вислану Вами драму (Коцюб., III, 1956, 260); В голові колони біля командира дивізіону на сірих конях бійці з дивізіонної розвідки, які заздалегідь були вислані вперед (Головко, І, 1957, 285); // у знач. ім. ви́сланий, ного, ч. Те саме, що ви́сланець 1.
ВИ́СЛАНИЙ2, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́слати2. Каменем вислані улиці, зранку политі, щоб не куріли, вилискувались на сонці (Мирний, III, 1954, 257); Земля їх [лісів] вислана зів’ялим листям (Март., Тв., 1954, 52).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 488.