ВИСЛО́ВЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́СЛОВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. ви́словляться; док. 1. Викладати, передавати словами свої думки, погляди, своє ставлення до кого-, чого-небудь. За його повільними рухами, і навіть насмішкуватою манерою висловлюватися.. вчувалась якась ледве вловима стриманість (Донч., IV, 1957, 182); [Чирняк:] Але по чім же так міркуєте? Чи говорив [Шпіцкопф] що? [Цимбальський:] Розуміється! Зовсім недвозначно висловився (Фр., IX, 1952, 377); Хай би спробував хто висловитись про його товаришів без належної пошани! Це були святі традиції його роти, його честь, його слава, і старшина зберігав їх недоторканно чистими в своєму серці (Гончар, III, 1959, 190); Буває такий стан у людей, коли конче хочеться висловитись (Дмит., Розлука, 1957, 122); // за кого — що, проти кого-чого. Викладати свої міркування, підтримуючи, позитивно оцінюючи або відхиляючи, негативно оцінюючи кого-, що-небудь. Усі трудовики-селяни в усіх трьох Думах висловились за націоналізацію всієї землі.. (Ленін, 15, 1949, 273); Цього інженера знали й ще дехто з присутніх. Кілька голосів висловилися й за нього, а більше — проти (Ле, Міжгір’я, 1953, 48); Дюрок глянув на Бертьє, підбадьорюючи його висловитись проти імператорового плану (Кочура, Зол. грамота, 1960, 129).
2. тільки недок. Пас. до висло́влювати. Висловлювалися всякі догади, пригадувались найменші деталі (Головко, II, 1957, 90).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 489.