ВИСМА́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́СМАЛИТИ, лю, лиш, док., перех. 1. Дуже припікаючи, висушувати, випалювати (про сонце, вогонь). Сонце висмалює нектар, бджола люто бринить, в’ється, на ніжках пилку обмаль… (Горд., І, 1959, 385).
2. розм. Випалюючи, витрачати (цигарку, тютюн і т. ін.). — Знаєте що? — звернувся до мене Пищимуха: — Після вашого ситого обіду та ще висмаливши цигарку, — у роті аж горить! (Мирний, IV, 1955, 368); Прийшов додому. Ліг, не повечерявши. Повен кисет махорки висмалив до ранку (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 167).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 490.