ВИСОКОВЕ́РХИЙ, а, е. Який має високий верх або високу вершину. Цвітуть-процвітають маки городні і високоверхі коноплі зеленіють (Вовчок, І, 1955, 11); В високоверхому домі на учті весільній сиділи Всі Менелая славетного родичі, друзі й сусіди Й бенкетували (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 73).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 494.