ВИСОКОГІ́РНИЙ, а, е. 1. Який міститься, розташований, росте високо в горах. Коло однієї, трохи більшої хатки, на сніговому майданчику, залитому сонцем, гралися в м’яч хлопчики й дівчатка в трусиках і блакитних майках. То був високогірний табір (Ів., Вел. очі, 1956, 70); Високогірне озеро; Високогірна область; Високогірна флора; // Власт. високій гірській місцевості. Високогірний клімат.
2. Пов’язаний з перебуванням у високій гірській місцевості. Високогірна експедиція; // Признач. для перебування у високій гірській місцевості. Високогірне взуття.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 494.